Жорсткий диск, відомий як HDD (жорсткий диск), був представлений комп’ютерному світу в 1956 році як пристрій для зберігання даних для машини IBM. Пізніше пристрій був адаптований для мейнфреймів і невеликих комп’ютерів, і через п’ять десятиліть після його винаходу ця технологія все ще зберігається.
Але багато чого змінилося на жорстких дисках за цей час: обсяг пам’яті зріс з трохи більше 3 МБ до понад 1 терабайт. Розміри пристрою різко зменшилися, досягнувши моделей товщиною всього кілька міліметрів.
Цікаво: Названо випадки, в яких краще відформатувати жорсткий диск.
І з таким технологічним прогресом сюрприз: жорсткий диск став дешевшим! Сьогодні немає підстав економити місце на диску. Різниця в ціні між моделями і моделями невелика, навіть серед тих, які здатні зберігати «гіга» більше файлів і каталогів.
Маючи таку перевагу, нерідко хтось хоче мати додатковий жорсткий диск для свого комп’ютера, маючи можливість, наприклад, залишити один із дисків лише для зберігання програмних файлів, фотографій, відео та іншого вмісту. У цей момент завжди виникає питання: як налаштовані жорсткі диски, щоб один з них був основним HDD, а інший — другорядним?
Перш ніж перейти до самої конфігурації, варто познайомитися з важливою знаменитістю у світі жорстких дисків: джампером ! Цей маленький шматочок пластику відповідає за зміну конфігурації властивостей HD відповідно до положення, яке він займає на пристрої.
IDE диски
Старіші диски, які використовують контролер IDE для підключення до материнської плати, використовують перемички для визначення «ролі» HDD всередині комп’ютера, тобто, якщо він буде використовуватися як головний (основний) або підпорядкований (вторинний). У цьому випадку користувач повинен шукати параметри конфігурації на етикетці, наклеєній на HD або безпосередньо над входом, де розташована перемичка .
Після завершення конфігурації диски необхідно підключити до порту IDE 1. Можна визначити, який інтерфейс 1 на самій материнській платі, за допомогою друку, яка зазвичай знаходиться поруч із портами, до яких підключені стрічкові кабелі.
Зверніть увагу, що один кінець стрічкового кабелю має два роз’єми. Перший, найближчий до кінця, повинен бути підключений до HD Master. Другий, посередині, необхідно використовувати для підключення HD Slave. Третій роз'єм, на іншому кінці кабелю, підключається до материнської плати.
Таким чином можна мати до чотирьох дисководів, наприклад, підключених до комп’ютера, по два на кожен порт IDE. Порт 1 має пріоритет над портом 2, і, отже, саме до нього необхідно підключити HD з основною операційною системою.
Цікаво: Через майнерів та нову криптовалюту очікується дефіцит жорстких дисків.
SATA диски
Жорсткі диски типу Serial ATA (SATA) мають відключені перемички . Точніше, вони все ще існують, але вони більше не використовуються для налаштування положення HDD. Причина цього в тому, що порти SATA працюють по-різному. Для початку, кабель, який використовується для підключення накопичувачів до материнської плати, має лише два роз’єми, по одному на кожному кінці.
Крім того, після підключення дисків користувач отримує повний контроль над порядком завантаження через BIOS (або інші налаштування), що робить процес набагато простішим та інтуїтивнішим.
Якщо у вас все ще виникли запитання щодо доступу та використання BIOS, рекомендуємо прочитати статтю Обслуговування ПК: демістифікація BIOS .
Також нещодавно стало відомо, що жорсткі диски ємністю понад 20 Тбайт будуть використовувати скляні пластини.
Не забудьте підписатися на нашого Головного Редактора в Instagram, або ж на нашу офіційну сторінку в Facebook, канал в Telegram та в Twitter. Також стежте за нами в Google News.
